Опанувати самотужки методологію сучасної науки дуже складно, якщо взагалі можливо. Це майже те саме, що самостійно набути професійних навичок музичного виконання або музичної композиції. Одне лише засвоєння теоретичних знань не дасть результату, поки Ваше так би мовити «звучання» не оцінить досвідчений фахівець та не підкаже певні практичні та технічні прийоми, про які в книжках зазвичай не пишуть. Важливими є також певні світоглядні принципи та орієнтири. До того ж, засвоєння цих принципів та прийомів потребує доволі тривалого часу, якій вимірюється роками. Це й називається науковою школою, а носіїв відповідних знань називають Вчителями.
1. Я відношу себе до Київської школи прикладної акустики, яку створив та очолював тривалий час видатний вчений, завідувач кафедри акустики КПІ професор Карновський Марк Ілліч. Він мав той набір людських якостей, що нині прийнято називати модним словом харизма. Його авторитет на всесоюзному рівні ми мали нагоду відчувати при кожному службовому відрядженні, коли фраза «я (ми) з кафедри Карновського» відчиняла будь-які «двері». Марк Ілліч був дуже вимогливою людиною, але водночас його вирізняло уважне, тепле, батьківське відношення до наукової молоді. І ця теплота була взаємною. Ми, молоді науковці буквально обожнювали нашого, як ми його називали, Професора. Марк Ілліч трагічно загинув у 1991 р., що стало для нас важкою та непоправною втратою. Світла йому пам'ять.
2. Завдяки особливій атмосфері на кафедрі, що була створена її керівником, увесь її склад можна назвати моїм колективним Вчителем. Так, перший інтерес до наукової діяльності в мене пробудився ще на 2-ому курсі у 1966 р., коли професор кафедри акустики Геранін Всеволод Олександрович. запросив мене прийняти участь у роботі Студентського Наукового Товариства (СНТ). Це була цікава та своєрідна людина, про яку й донині ходять легенди. Його вирізняла надзвичайна прискіпливість та академічна ерудиція. Також хочу згадати проф. Гаткіна Натана Григоровича, який був видатним організатором наукової роботи. З великою теплотою я згадую доцента Горбенка Вітольда Савича, який був моїм наставником у питаннях схемотехніки та доцента Галаненка Валерія Борисовича, який мене часто консультував у питаннях акустики. Неможливо не згадати керівника наукового підрозділу кафедри Коваленко Людвіга Микитовича і таку яскраву особистість як Пасічний Сергій Виталійович. Пробачте, якщо когось забув та не згадав.
3. Десь у 1967 р., коли я вже був студентом 3-го курсу, відбулась одна з визначальних подій у моєму житті: я одержав пропозицію про співпрацю від Леоніда Григоровича Красного (Krasny L.G.), який у цей час закінчував КПІ і був запрошений для роботи на кафедрі акустики як науковий співробітник. Не дивлячись на молодий вік, Леонід Григорович (Лёня (рос.), як його тоді усі називали), вже на той час мав серйозну наукову репутацію, підкріплену його публікаціями та перемогою у Всесоюзному (!) конкурсі студентських наукових робіт. Усіх, хто мав професійні стосунки з Леонідом Григоровичем, вражала його феноменальна здатність швидко та чітко формулювати математичні постановки прикладних завдань, які виникали у нашій практичній роботі. Бувало так, що вже у ході якогось обговорення з колегами (іноді не зовсім виразного та досить плутаного) Леонід Григорович починав записувати математичні вирази, які нерідко вже до кінця обговорення становили чітку математичну постановку відповідної прикладної задачі. А саме чітка постановка задачі і є, як відомо, запорукою її успішного вирішення. Не можу стверджувати, що мені вдалося цю манеру Леоніда Григоровича повністю перейняти, але у всякому разі я до цього прагнув та іноді щось таке й виходило. Також Леоніда Григоровича відрізняла глибока шана до математичної науки та прагнення слідкувати за її сучасним станом. Потім деякі з цих досягнень знаходили відображення у наших розробках. Улюбленим напуттям Леоніда Григоровича при обговоренні чергової задачі було наступне (рос.): «берем быка за рога». Це означало, що зосереджуємося на головному, не відволікаємося на другорядне та неважливе. Загалом саме Леонід Григорович навчив мене методології наукових досліджень та застосуванню апарату прикладної математики. Наша співпраця з Леонідом Григоровичем тривала близько 30 років, до 1996 р., коли він виїхав до США на постійне проживання. Тому багато моїх наукових досягнень та здобутків періоду 1967-1996 рр. пов’язані безпосереднім чином із цією людиною, яку я і вважаю своїм головним Вчителем. Леоніде Григоровичу! Якщо ти натрапиш на ці строчки, то знай, що я тебе пам’ятаю, глибоко поважаю та щиро тобі вдячний. Дай Боже тобі здоров’я та натхнення.
4. У 1981 р. в силу певних обставин я зі своїми колегами з КБ «Шторм» перейшов до Київського НДІ гідроприладів, де й працював до 1994 р. У цей період доля звела мене ще з одною яскравою особистістю – Крамським Володимиром Володимировичем, який був вихідцем з Інституту кібернетики НАНУ часів академіка В.М.Глушкова. Володимира Володимировича вірізняє велика працелюбність, глибока ерудиція, постійні пошуки нового та системне мислення. Тішу себе думкою, що дещо з цього зумів у нього перейняти. Володимир Володимирович й досі на трудовому «посту», де вирішує складні та актуальні завдання у сфері розробки оборонних систем. Дай Боже йому здоров’я та удачі.
5. У 1994 р., коли незворотний розвал радянської оборонної промисловості став уже для всіх очевидним, я отримав запрошення з Інституту гідромеханіки НАНУ на вступ до докторантури від директора Інституту академіка Грінченка Віктора Тимофійовича. Так почався наступний етап моєї наукової кар’єри, що тривав до 1999 р. Віктор Тимофійович був та є для мене взірцем вченого та організатора науки. Саме в Інституті гідромеханіки я захистив докторську дисертацію, що стала свого роду «перепусткою у вищу наукову лігу». За це я дуже вдячний як колективу Інституту, так й особисто Віктору Тимофійовичу. Бажаю Вам, Вікторе Тимофійовичу здоров’я та благополуччя.
6. До переходу в НТУУ "КПІ" останній період моєї професійної діяльності (січень 1999 - серпень 2016) був пов'язаний з науково-виробничим підприємством «Дельта», яке до 2011 р. було державним, а після на його базі утворилось кілька приватних підприємств спорідненої направленості. Усі ці роки моїм керівником був Ковтонюк Олександр Олексійович. Це надзвичайно енергійна та мужня людина, який зумів вистояти в реаліях сучасного бізнесу в Україні, створити та підтримувати «на плаву» дуже сильний колектив. Ці роки у професійному відношенні були найбільш насиченими для мене. Перш за все, я значно розширив свої теоретичні та практичні знання, опанувавши нову для себе галузь телекомунікаційної техніки та приймання радіосигналів. По-друге, я відкрив для себе Світ, побувавши більш, ніж у 10 країнах. За все це я вдячний саме Олександру Олексійовичу. Бажаю йому здоров’я та удачі у складному світі бізнесу.
Мені дуже поталанило: протягом мого вже досить тривалого життя я зустрічав багато досвідчених фахівців, у яких було чого навчитися. Кожна така зустріч впливала так чи інакше на моє формування як професіонала, на мій світогляд, змінювала суму знань, мої уподобання, можливості, нарешті, долю. Деяких людей, які помітно вплинули на моє професійне та особистісне становлення, я хочу згадати поіменно.
1. Я відношу себе до Київської школи прикладної акустики, яку створив та очолював тривалий час видатний вчений, завідувач кафедри акустики КПІ професор Карновський Марк Ілліч. Він мав той набір людських якостей, що нині прийнято називати модним словом харизма. Його авторитет на всесоюзному рівні ми мали нагоду відчувати при кожному службовому відрядженні, коли фраза «я (ми) з кафедри Карновського» відчиняла будь-які «двері». Марк Ілліч був дуже вимогливою людиною, але водночас його вирізняло уважне, тепле, батьківське відношення до наукової молоді. І ця теплота була взаємною. Ми, молоді науковці буквально обожнювали нашого, як ми його називали, Професора. Марк Ілліч трагічно загинув у 1991 р., що стало для нас важкою та непоправною втратою. Світла йому пам'ять.
2. Завдяки особливій атмосфері на кафедрі, що була створена її керівником, увесь її склад можна назвати моїм колективним Вчителем. Так, перший інтерес до наукової діяльності в мене пробудився ще на 2-ому курсі у 1966 р., коли професор кафедри акустики Геранін Всеволод Олександрович. запросив мене прийняти участь у роботі Студентського Наукового Товариства (СНТ). Це була цікава та своєрідна людина, про яку й донині ходять легенди. Його вирізняла надзвичайна прискіпливість та академічна ерудиція. Також хочу згадати проф. Гаткіна Натана Григоровича, який був видатним організатором наукової роботи. З великою теплотою я згадую доцента Горбенка Вітольда Савича, який був моїм наставником у питаннях схемотехніки та доцента Галаненка Валерія Борисовича, який мене часто консультував у питаннях акустики. Неможливо не згадати керівника наукового підрозділу кафедри Коваленко Людвіга Микитовича і таку яскраву особистість як Пасічний Сергій Виталійович. Пробачте, якщо когось забув та не згадав.
3. Десь у 1967 р., коли я вже був студентом 3-го курсу, відбулась одна з визначальних подій у моєму житті: я одержав пропозицію про співпрацю від Леоніда Григоровича Красного (Krasny L.G.), який у цей час закінчував КПІ і був запрошений для роботи на кафедрі акустики як науковий співробітник. Не дивлячись на молодий вік, Леонід Григорович (Лёня (рос.), як його тоді усі називали), вже на той час мав серйозну наукову репутацію, підкріплену його публікаціями та перемогою у Всесоюзному (!) конкурсі студентських наукових робіт. Усіх, хто мав професійні стосунки з Леонідом Григоровичем, вражала його феноменальна здатність швидко та чітко формулювати математичні постановки прикладних завдань, які виникали у нашій практичній роботі. Бувало так, що вже у ході якогось обговорення з колегами (іноді не зовсім виразного та досить плутаного) Леонід Григорович починав записувати математичні вирази, які нерідко вже до кінця обговорення становили чітку математичну постановку відповідної прикладної задачі. А саме чітка постановка задачі і є, як відомо, запорукою її успішного вирішення. Не можу стверджувати, що мені вдалося цю манеру Леоніда Григоровича повністю перейняти, але у всякому разі я до цього прагнув та іноді щось таке й виходило. Також Леоніда Григоровича відрізняла глибока шана до математичної науки та прагнення слідкувати за її сучасним станом. Потім деякі з цих досягнень знаходили відображення у наших розробках. Улюбленим напуттям Леоніда Григоровича при обговоренні чергової задачі було наступне (рос.): «берем быка за рога». Це означало, що зосереджуємося на головному, не відволікаємося на другорядне та неважливе. Загалом саме Леонід Григорович навчив мене методології наукових досліджень та застосуванню апарату прикладної математики. Наша співпраця з Леонідом Григоровичем тривала близько 30 років, до 1996 р., коли він виїхав до США на постійне проживання. Тому багато моїх наукових досягнень та здобутків періоду 1967-1996 рр. пов’язані безпосереднім чином із цією людиною, яку я і вважаю своїм головним Вчителем. Леоніде Григоровичу! Якщо ти натрапиш на ці строчки, то знай, що я тебе пам’ятаю, глибоко поважаю та щиро тобі вдячний. Дай Боже тобі здоров’я та натхнення.
4. У 1981 р. в силу певних обставин я зі своїми колегами з КБ «Шторм» перейшов до Київського НДІ гідроприладів, де й працював до 1994 р. У цей період доля звела мене ще з одною яскравою особистістю – Крамським Володимиром Володимировичем, який був вихідцем з Інституту кібернетики НАНУ часів академіка В.М.Глушкова. Володимира Володимировича вірізняє велика працелюбність, глибока ерудиція, постійні пошуки нового та системне мислення. Тішу себе думкою, що дещо з цього зумів у нього перейняти. Володимир Володимирович й досі на трудовому «посту», де вирішує складні та актуальні завдання у сфері розробки оборонних систем. Дай Боже йому здоров’я та удачі.
5. У 1994 р., коли незворотний розвал радянської оборонної промисловості став уже для всіх очевидним, я отримав запрошення з Інституту гідромеханіки НАНУ на вступ до докторантури від директора Інституту академіка Грінченка Віктора Тимофійовича. Так почався наступний етап моєї наукової кар’єри, що тривав до 1999 р. Віктор Тимофійович був та є для мене взірцем вченого та організатора науки. Саме в Інституті гідромеханіки я захистив докторську дисертацію, що стала свого роду «перепусткою у вищу наукову лігу». За це я дуже вдячний як колективу Інституту, так й особисто Віктору Тимофійовичу. Бажаю Вам, Вікторе Тимофійовичу здоров’я та благополуччя.
6. До переходу в НТУУ "КПІ" останній період моєї професійної діяльності (січень 1999 - серпень 2016) був пов'язаний з науково-виробничим підприємством «Дельта», яке до 2011 р. було державним, а після на його базі утворилось кілька приватних підприємств спорідненої направленості. Усі ці роки моїм керівником був Ковтонюк Олександр Олексійович. Це надзвичайно енергійна та мужня людина, який зумів вистояти в реаліях сучасного бізнесу в Україні, створити та підтримувати «на плаву» дуже сильний колектив. Ці роки у професійному відношенні були найбільш насиченими для мене. Перш за все, я значно розширив свої теоретичні та практичні знання, опанувавши нову для себе галузь телекомунікаційної техніки та приймання радіосигналів. По-друге, я відкрив для себе Світ, побувавши більш, ніж у 10 країнах. За все це я вдячний саме Олександру Олексійовичу. Бажаю йому здоров’я та удачі у складному світі бізнесу.
