Тепер власне про те, що є метою створення цього сайту. Річ у тім, що спілкування з нашими студентами та аспірантами переконало мене у тім, що вони не мають чіткого уявлення щодо змісту та перспектив своєї майбутньої професійної діяльності. Іноді чути доволі песимістичні думки щодо перспектив інженерних професій у нашій країні взагалі.
Одна з головних причин таких настроїв цілком очевидна - це загальний економічний та політичний стан нашої Держави. Дійсно, у часи колишнього СРСР наша столиця Київ була одним із найбільших центрів радіотехнічної та радіоелектронної промисловості країни. Достатньо згадати такі величезні підприємства загальносоюзного значення, як заводи "Комунар", ім. Петровського, НПО "Сатурн", "Кристал", "Квант", "Славутич", "Маяк", "Мерідіан", "Арсенал" та багато інших. На кожному з цих заводів, інститутів чи об'єднань працювали тисячі людей, вони були оснащені найновішим на той час обладнанням, випускали продукцію багатотисячними серіями. Кому все це заважало та де воно поділося – питання, що не з'ясовані й донині.
Тим не менш, повертаємося до нашої реальності та спробуємо відповісти на наступне питання: чи є у наших випускників якісь перспективи на сучасному етапі? Відповідь на це запитання залежить від того, яке майбутнє ми бачимо для України. Якщо ми маємо намір вибудовувати справді незалежну, розвинену в економічному, військовому та культурному відношенні Державу, то відповідь безумовно позитивна. Події останніх років дають певну надію, що розвиток України просувається саме в такому напрямі, хоча й не так швидко, як би хотілося.
Для тих же, хто має сумніви, в мене є зустрічні питання: а чи може існувати Держава, якою ми хочемо бачити Україну, без розвиненої промисловості та високих технологій? Чи усі надії будемо покладати на "юристів-економістів", "ділерів", "маклерів", страхових агентів, брокерів, мерчандайзерів і т.п.? Чи можна розвивати сучасну оборонну промисловість зусиллями лише "web-дизайнерів" та "php-девелоперів"? Якщо подивитися на статистику трудовлаштувань наших студентів та випускників, то справа, на жаль, іноді так й виглядає.
Але окрім економічних та політичних причин, які у тій чи іншій мірі зрозумілі майже всім, є більш специфічні та не так очевидні: мова йде про руйнацію наукових колективів та наукових шкіл, які складалися впродовж багатьох десятиріч. Низка непродуманих бюрократичних заходів та псевдореформ створили для такої руйнації дуже сприятливе середовище. Перш за все це масове, я би сказав тотальне, вигнання наукових пенсіонерів і ветеранів. Нікого при цьому не цікавить, чи зберігається спадковість, чи є рівноцінна заміна, та таке інше.
По друге, реальна творча робота повсюдно підмінюється заповненням численних звітів та всіляких паперів. Як то кажуть, "усі при ділі", але рейтинги нашої освіти при цьому невпинно падають, причому, разом зі зростанням кількості таких папірців швидкість падіння невпинно збільшується .
Виникає закономірне питання: що робити? Відповідь настільки ж складна, наскільки й проста: кожен повинен робити свою справу на своєму місці найкращим чином. Як цього досягти? Якщо залишити за дужками політико-економічні та юридичні питання, то залишається лише одне: відновити належну якість освіти, яку було втрачено за останні десятиріччя. Це й упорядкування навчальних програм, видання сучасних підручників, поліпшення якісного рівня колективу викладачів. Головне - усім цим повинні займатися творчі, талановиті та небайдужі люди без огляду на усілякі формальні обставини.
Даний сайт - це моя персональна відповідь на ті виклики й проблеми, які згадувалися вище. Зокрема, я маю намір розміщувати на сайті навчальні матеріали, які розроблені особисто мною з урахуванням як сучасного стану галузі приймання та оброблення сигналів, так з огляду на тенденціїї її розвитку. Сподіваюсь, що в мене вистачить сил ці матеріали постійно доповнювати та оновлювати. Саме тому я й назвав свій сайт блогом.
Одночасно цей сайт - данина пам'яті моїм незабутнім Вчителям, які, можливо, й не знали модних нині слів, зате дуже добре знали та робили свою справу - вчили нові покоління наукових та інженерних кадрів, яким можна було довірити долю країни.
Одночасно цей сайт - данина пам'яті моїм незабутнім Вчителям, які, можливо, й не знали модних нині слів, зате дуже добре знали та робили свою справу - вчили нові покоління наукових та інженерних кадрів, яким можна було довірити долю країни.
